ЧИ ПОТРІБНА ВАКЦИНАЦІЯ ЛЮДИНІ?
Страдаючи від чисельних пандемій та епідемій різних інфекційних захворювань, весь світ визнав вакцинацію (імунопрофілактику), як стратегічний напрямок захисту населення від інфекційних хвороб, адже йдеться про безпеку нації. Стало зрозуміло, що нехтування імунопрофілактикою – це шлях до епідемій, пандемій, тобто зневаження інтересів держави. Тому хотілося б довести її необхідність на підставі реальних історичних прикладів епідемій та пандемій, які мали місце на різних континентах світу, на Україні та на Полтавщині зокрема, щоб люди свідомо приймали рішення стосовно безпеки свого життя і здоров’я.
Ми живемо в оточенні величезного світу мікробів. Наука стверджує, що на сьогодні існує понад 1 мільйон типів, видів бактерій і вірусів, а описано лише близько 10 тисяч, серед них чимало патогенних, заразних, які викликають різні інфекційні захворювання. Нині мікроби стали агресивними під впливом різних екологічних факторів, отрутохімікатів, синтетичних мінеральних добрив, різних хімічних речовин тощо. Тому медикам занадто важко працювати в таких умовах. Кожного року виникають усе нові вірусні захворювання, а віруси грипу, наприклад, змінюються практично кожен сезон, епідемії його на планеті забирали життя мільйонів людей. Тому до можливих епідемій грипу необхідно щорічно готуватись завчасно, і це питання якраз на часі.
Найбільшу загрозу для людини становлять так звані патогенні мікроорганізми, проти яких людство й досі шукає способи захиститися. Варто зауважити, що захист проти багатьох інфекційних хвороб знайдено. Йдеться про профілактику інфекційних захворювань через імунізацію. Це визнано у світі, як найефективніший вклад у здоров’я суспільства, що сприяє встановленню соціальної рівності та соціально-економічному зміцненню суспільства, а також є стратегічно важливим пріоритетним завданням галузі охорони здоров’я щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення. Ця практика до якої країни світу прагнули багато століть, щоб захистити населення від епідемій, пандемій чи просто спалахів захворювань, під час яких гинули мільйони людей, визнана кожною державою та ВООЗ. Щорічно у світі на інфекційні захворювання хворіють понад 2 мільярди людей, з яких помирає 17 мільйонів.
ВАКЦИНАЦІЯ ПРОТИ ПРАВЦЮ
Наука стверджує, що завдяки впровадженню у світі імунопрофілактики тривалість життя у розвинутих країнах зросла на 25 років. То це ж прогрес! Крім того імунізація щорічно у світі попереджає 2,5 мільйона випадків смерті серед дітей. На сьогодні за допомогою вакцинації можна попередити понад 50 інфекційних захворювань. Практично від будь-якої інфекції, проти якої існує вакцина, медицина спроможна захистити людину. До того ж вакцинація стала надійним щитом для безпеки нації. Однак у суспільстві виникають суперечності, коли батьки відмовляються щеплювати себе та своїх дітей, а потім, коли не вакцинована дитина, наприклад, помирає від правцю, смертність від якого сягає близько 90%, вони вибачаються перед нею, але вже запізно.
Щорічно у світі від правцю гинуть близько 1 мільйона людей, із них 80% новонародженими. Це пов’язано із відсутністю вакцинації у постраждалих.
Після запровадження вакцини в Україні реєструються поодинокі випадки в різних областях. За останні 10 років в Україні зареєстровано 88 випадків захворювання на правець у 24 областях (у Полтавській області – 4). Два випадки захворювання на правець, які завершились трагічно, виявили у Київській області серед дітей, так як батьки відмовилися проводити їм щеплення. Тож цього можна було не допустити, провівши щеплення за календарем профілактичних щеплень. Якщо людина не вакцинована, то реальна небезпека захворіти виникає навіть після незначних травм під час роботи в осередках ґрунту, гною, пилюки, а також через брудний одяг, дерев’яні скалки, ріжучі інструменти тощо, які забрудненні спорами правця, крім того, є ризик захворювання на правець після кримінальних абортів. Сьогодні лікарям-хірургам та акушер-гінекологам стало спокійніше працювати, бо у довакцинальний період після проведених операцій у хірургічній та акушерсько-гінекологічній практиці, правець часто загрожував хворим і був одним із ускладнень під час лікування, що призводило до смерті людей, особливо новонароджених. Тому лише планова активна та активно-пасивна (після травм, навіть незначних) імунізації врятують від правцю.
ВАКЦИНАЦІЯ ПРОТИ ПОЛІОМІЄЛІТУ
Не менші суперечності виникають стосовно поліомієліту – батьки відмовлялися вакцинувати дітей, не розуміючи того, що планова вакцинація проти цієї хвороби дає можливість людині не стати інвалідом або не померти. Нагадуємо історію про Президента США Франкліна Рузвельта, який, на жаль, став інвалідом через це захворювання, бо тоді у світі ще не було вакцини. Але саме завдяки йому та його дружині Елеонори був створений великий фонд, з якого вченим Джопасу Солку і Альберту Себіну були передані кошти в сумі 1 млн. доларів для створення вакцини проти поліомієліту. Така вакцина була представлена світу 12 квітня 1955 року. І з цього моменту почалася вакцинація населення різних країн світу.
Видатний епідеміолог України професор Костянтин Синяк писав про те, що масова імунізація проти поліомієліту, як в області, так і в Україні, була розпочата у 1959 році і вже після цього проводилась постійно. У своїй книзі «Мій шлях у житті та епідеміологія» він зазначав: «Батьки панікували, почувши лише натяк на можливий діагноз поліомієліту в дитини. І жахатися було чого – після перенесеної паралітичної форми інфекції розвивалася тяжка інвалідність… Люди, налякані страшною інфекцією, стояли в черзі, аби імунізувати своїх дітей і самим прийняти цей рятівний препарат».
Адже у довакцинальний період від поліомієліту вмирало 10% хворих, а 40% ставали інвалідами. У 1957 році, тобто в довакцинальний період, показник захворюваності на поліомієліт в Україні становив 9,1 на 100 тис. населення, у Латвії – 88,0; у Москві – 19,3; у Києві – 17,4. Завдяки проведеній масовій імунізації у 2002 році Україна отримала сертифікат ВООЗ, який свідчив про те, що країна вільна від захворювання на поліомієліт.
Вірусологічною лабораторією ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України» продовжуються постійні лабораторні дослідження навколишнього середовища на предмет можливої наявності дикого вірусу поліомієліту у природі. Це потрібно для того, щоб володіти інформацією стосовно біобезпеки.
ВАКЦИНАЦІЯ ПРОТИ ДИФТЕРІЇ
Чи загрожує нам нині дифтерія та які були епідемії цієї хвороби на Україні і Полтавщині? На сьогодні дифтерія оцінюється, як жорстка і підступна інфекція. Великою загадкою дифтерії є її циклічність. Ця інфекція зникає на довгі періоди, однак з часом виникають її спалахи чи епідемії. Так, у ХVI – XVII столітті в Іспанії спостерігались епідемії дифтерії, які відбувалися хвилями у 1583-1618 роках, 1630-1645 роках, 1666-му році. Потім у 1735-1740 роках спалахнула епідемія у Новій Англії, а через 100 років дифтерія знову повернулась в Європу і Америку.
У Полтавській губернії, яка складалася з 15 повітів (Полтавський, Кременчуцький, Золотоніський, Переяславський, Прилуцький, Пирятинський, Лубенський, Хорольський, Миргородський, Лохвицький, Роменський, Гадяцький, Зінківський, Кобеляцький, Константиноградський та м. Полтава) у довакцинальний період (1870-ті роки) панували різні інфекційні хвороби: дифтерія, тифи, натуральна віспа, холера, кір, краснуха, коклюш та інші. Загальна кількість хворих у 1879 році становила майже 19,7 тис. осіб, із яких померло понад 7,3 тисячі. Дифтерія тоді займала перше місце за кількістю, як хворих так і померлих. Це була найбільша біда. На дифтерію тоді захворіло 15722 особи в усіх регіонах Полтавської губернії і померли 6703 особи (42,5%).
Починаючи з 1960 року у результаті впровадження планової специфічної вакцинації вдалось різко знизити рівень захворюваності на дифтерію як в області, так і в Україні загалом, залишилися лише поодинокі випадки. Проте наприкінці 80-х років XX століття під час розпаду Радянського Союзу та розвалу наявної державної системи забезпечення регіонів України вакцинами, сироватками та іншими імунобіологічними препаратами, а також через масову антивакцинальну кампанію охоплення щепленнями досягло критичної позначки – 50% і нижче (норма не нижче 95%), що призвело до інтенсивного підйому рівня захворюваності. Епідемія дифтерії у країнах СНД у 90-х роках XX століття отримала найбільший розвиток у 1995 році. В Україні тоді захворіло понад 17 тисяч людей, 696 з них померло. А в нашій області захворіло 312 осіб, із них померло 52 дитини та 21 дорослий. Виникло питання де брати вакцину? Мені та фахівцям обласної санепідстанції доводилось практично щомісячно долати тисячі кілометрів і навіть в ожеледицю їхати до Москви та Бєлгорода шукати контакти з містом Уфою, і все для того, щоб придбати вакцини, зупинити епідемію і врятувати людей. Нам це вдалося. Зокрема завдяки розумінню і підтримці обласної влади та державної протиепідемічної комісії. Дифтерія тоді вразила всі регіони України, понад половини хворих виявили у Львові, Харкові, Києві та Київській області.
Якщо порівнювати показники захворюваності і смертності від дифтерії, епідемія якої трапилася в губернії у 80-х роках XIX століття, коли не було
вакцинації населення із показниками XX століття, коли вже була запроваджена планова вакцинація вони дуже відрізняються. Під час епідемії у 1990-х роках захворюваність була нижчою в 100 разів, а смертність в 1000 разів. Це свідчить про те, що імунний прошарок серед населення, який був створений завдяки плановій вакцинації дав позитивні результати, але на жаль, захворіли і померли ті діти і дорослі, які раніше не були вакциновані, відмовлялись від імунізації, а значить не дотримувалися графіка щеплень після руйнації системи постачання вакцин у зв’язку з розвалом Радянського Союзу.
Однією із особливостей дифтерії є бактеріоносійство, що може також сприяти розвитку епідеміологічного процесу. А про те, що загроза повернення дифтерії реально існує свідчать багаторічні дані охоплення щепленнями різних груп населення. Наприклад, діти до 1 року у 2010 році були охоплені щепленнями лише на 50,5% при потребі не менше 95% у кожній віковій групі, 2011 – 28,0%, 2012 – 83,5%, 2013 – 62,2%, 2014 – 23,9%, 2015 – 14,9%, 2016 – 13,2%, 2017 – 58,5%, 2018 – 84,3% , за 8 місяців 2019 р. – 58,0%. Але найгірша ситуація склалася серед дорослих. У 2010 році було щеплено 35,2%, 2011 – 12,9%, 2012 – 29,8%, 2013 – 0%, 2014 – 1%, 2015 – 0%, 2016 – 8,9%, 2017 – 31,2%, 2018 – 61,1%, за 8 місяців 2019 р. – 45,3%. Отже з вищевказаної статистики видно, що колективний імунітет серед населення занадто слабкий, діти та дорослі недостатньо захищені і постійно перебувають в зоні ризику, окрім загрози для життя внаслідок перенесеної хвороби людина на все життя отримує серйозні ускладнення з боку серця, нирок, нервової системи, мигдаликів, гортані, носа, очей, статевих органів тощо.
Історія показала, що єдиним способом запобігти захворюванню на дифтерію є вакцинація всіх вікових груп населення згідно з календарем щеплень. На сьогодні випадки захворювань на дифтерію спостерігаються в різних областях України як серед дітей, так і дорослих: 2011-го – 8 випадків, 2012 – 5, 2013 – 6, 2014 – 4, 2015 -2, 2016 – 4, 2017 – 0, 2018 – 10, 2019 – 2, ця хвороба може вкорінитися, якщо не проводити вакцинацію.
ВАКЦИНАЦІЯ ПРОТИ КОРУ
Сьогодні це надзвичайно актуальна тема. 2017 року, згідно даних МОЗ України, було повідомлено, що у країні зареєстровано 102 спалахи в 16 регіонах і зафіксовано 4782 випадки захворювань на кір. Потім ця інфекція охопила всю Україну (захворіли понад 200 тисяч людей, десятки з них як дітей, так і дорослих померли) і тримає її у своїх тенетах до сьогодні. Цього року в Україні зареєстровано понад 50 тисяч, а в області – понад 500 випадків. Це спалах чи епідемія?
У довакцинальний період епідемії кору мали місце на різних континентах. Наприклад, на Ферарських островах (1846р.) та на Фіджі (1875 р.) на кір захворіло 96,6% населення, незалежно від віку, а з них померли 20 тисяч осіб. Після введення вакцинації інфекція стала контрольованою. Наприклад, в Україні за період 2007-2010 років завдяки вакцинації (у 2 роки) та ревакцинації (у 6 років) проти кору, краснухи та епідпаротиту полівалентною вакциною КПК (кір, паротит, краснуха) захворюваність зменшилась у 27 разів, такі випадки стали поодинокими. В Україні та області вакцинація і ревакцинація були на
рівні 95-98%. Однак потім антивакцинальна пропаганда та незадовільне забезпечення вакцинами регіонів, відмова батьків від щеплень привели до проблем, пов’язаних із хворобою. Виконання профілактичних щеплень проти кору за останні 9 років не відповідають вимогам створенню захисного колективного імунітету через проблеми з постачанням вакцини. Так, діти у віці 1 року у 2010 році були вакциновані на 56%, у 2014-му на 37,5%, 2015-му на 31,5%, 2016-му – на 28,1%. Та коли у 2017 році надійшла вакцина, щепленнями було охоплено 94,9%, 2018 -му – 94,7%, а за 8 місяців цього року – 65,5%. Охоплено вакцинацією дітей у віці 6 років у 2010 році становило – 33,9%, у 2014 – 8%, 2015 – 23,4%, 2016 – 13,5%, 2017 – 94,5%, 2018 – 96,1%, за 8 місяців цього року – 67,4%. Дуже важливо знати: проти кору не існує ліків – лише вакцинація дає можливість захистити людину. На кір хворіють переважно діти. Але у зв’язку зі зниженням колективного імунітету кір може загрожувати різним категоріям населення.
Отже, причиною епідемії кору в Україні стало зростання рівня захворюваності серед дітей і молодих людей, які в дитинстві не були вакциновані, або не перенесли захворювання на кір. Наявність груп населення з низьким рівнем охоплення щепленнями зумовлено зокрема їхніми релігійними та філософськими переконаннями.
Очевидно, що діти, батьки і медики стали заручниками проблем вакцинації, так як колишній МОЗ України не продумав стратегії вирішення цього питання. Державна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2010 – 2015 роки давно завершила свої повноваження, а нової так і немає, але ж ідеться про безпеку нації. Відсутній також наказ МОЗ, який визначав обов’язковий запас вакцин, сироваток та інших імунобіологічних препаратів на рівні кожної області. Яскравим прикладом такої бездіяльності та халатного ставлення до своїх обов’язків стала відсутність сироваток проти ботулізму в Україні у 2017-2018 роках, коли від цього захворювання постраждало близько 200 осіб, десятки з яких померли, люди були змушені самотужки шукати цей рятівний препарат за межами України.
В Україні продовжується епідемія туберкульозу. Проведення щеплення немовлят в перші дні після народження в пологовому будинку захищає їх від найбільш тяжкої форми цього захворювання – туберкульозного менінгіту з практично стовідсотковою смертністю, якщо дитина залишається не щепленою. Наприклад, БЦЖ-вакцинація, яка є першим бар’єром захисту дітей до 1 року від туберкульозу, становила в 2010 році – 94,4%, а в 2014 лише 33,7%. Вакцинація у 7 років у 2010 році становила 79,6%, а 2014 лише 6,3%. У 2015 році діти у віці до 1 року та в 7 років зовсім не щеплювались. У 2018 році вона становила – 82,1%, за 8 місяців ц.р. – 54,3%. Внаслідок цього туберкульоз вражає дітей.
Стосовно сказу хочеться наголосити лише на одному: якщо людина отримала травми, укуси і навіть незначні подряпинки, ослинення шкіри тощо від різних хворих тварин на сказ необхідно негайно звернутися до лікаря, так як у разі не надання специфічної медичної допомоги імунобіологічними препаратами проти сказу смертність від нього є стовідсотковою. Тобто захист людини від сказу за допомогою імунобіологічних препаратів є величезним
досягненням. Отже, будьте уважними, захищаючи себе від цієї особливо небезпечної хвороби. Дуже прикро, що у вересні цього року у м. Миргороді, коли хвора на сказ лисиця покусала трьох жителів, імунобіологічних препаратів не всім вистачило, їх просто немає. І знову людям доводиться самотужки шукати рятівні препарати.
ПРО ІМУНІТЕТ ЗАГАЛОМ
Деякі батьки відмовляються щеплювати своїх дітей, через це виникають проблеми із допуском до дитячих садочків, шкіл, трапляються сутички, а деякі мами стверджують, що взагалі не збираються проводити щеплення, бо в їхніх дітей сильна імунна система, вона й захистить дитину. Повноцінне харчування це дуже добре, але які саме продукти використовуються, чи екологічно чисті вони: без залишків отрутохімікатів, синтетичних мінеральних добрив, інших шкідливих речовин? Чому діти споживають кольорові напої, чипси та іншу шкідливу їжу? Як людині покращити імунітет?
Захистити організм людини від багатьох бід здатен імунітет. Зранку до вечора він відчайдушно бореться з бактеріями, противиться вірусам, допомагає позбавитися від токсинів і несамовито знищує сторонні клітини. Імунна система нашого організму є єдиним бар’єром, який захищає від впливу різних збудників хвороб, тому кожен мусить турбуватись про неї.
Одним із головних факторів є раціональне харчування екологічно чистою продукцією органічного виробництва. Також не менш важливим є ведення здорового та активного способу життя, загартовування організму, не допускати тютюнокуріння та зловживати алкогольними напоями тощо. Та оскільки ми живемо в оточенні величезного мікробного світу, то за певних обставин організм дитини, людини, які не щеплені, потрапляє в полон патогенних мікроорганізмів.
Чому ж не щеплені діти не допускаються до дитячих дошкільних та шкільних закладів? Неодноразово на цю тему в засобах масової інформації та суспільстві виникали дебати. Законодавством України визначено, які щеплення є загальнообов’язковими, щоб не допустити епідемій. Тобто вимоги щодо обов’язкової вакцинації населення проти особливо небезпечних хвороб є виправданими. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду ще 17.04.2019 р. у своєму рішенні наголосив, що з приводу цього питання привалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими. Тобто дитина не може бути допущеною в колектив без щеплень. Отже, вакцинація – це стратегічний напрямок захисту населення від інфекційних хвороб з боку держави.
Порівняння епідситуації в довакцинальний період із нинішньою якраз і відповідає на питання, що мусить робити сьогодні кожна сім’я та держава загалом. Ще у 1995 році Генеральний секретар ВООЗ вказував на те, що «ми перебуваємо на порозі глобальної кризи в галузі інфекційних захворювань, жодна країна світу не може собі дозволити ігнорувати цю загрозу». То чому ж до цього часу немає державної національної програми імунопрофілактики? Це ж і є ігнорування. Колишній МОЗ та Кабмін України обіцяли, що вона буде затверджена на 2018-2023 роки. Та керманичі вже відійшли в історію,
зруйнувавши профілактичну галузь охорони здоров’я. Санепідстанції в державі знищено, жодної життєздатної структури, яка б могла ефективно протидіяти інфекції, не створено. Нам нав’язали таку систему охорони здоров’я, яка здатна ефективно працювати лише в дуже заможних країнах, де, до речі, неможливо виникнення епідемій такого масштабу. Сьогодні кадри санепідслужби різко скоротили, а лікарів-епідеміологів в Україні скоро й зовсім не буде. Лікарів-інтернів вже третій рік не направляють до «уламків» санепідслужби. Тобто виникла справжня вакханалія з проблемою боротьби з інфекціями, так як в Україні знищена система протидії. І цю руйнацію здійснили в то час, коли в Україні занадто складна санепідситуація, а також існують інші соціальні виклики, під час яких, як правило, відбувається погіршення санітарно-епідеміологічної ситуації.
Поради батькам: кожен має задати собі запитання, що дорожче – здоров’я та життя дитини, яка потребує вакцинації, чи власні принципи? На це запитання ще у XIX століття дав відповідь видатний український хірург Микола Пирогов: «Фунт профілактики коштує пуда лікування». Його слова актуальні і зараз, адже лікування стало дорожче, а ніж профілактика.
Альтернативи вакцинації у світі не існує. Систематична імунізація населення має бути загальнодержавною справою, а необхідність затвердження національної програми імунопрофілактики саме на часі, бо через її відсутність матеріальні збитки, соціальні і медичні наслідки від інфекційних хвороб будуть занадто великими та непоправними. Між іншим за ініціативою наукового товариства лікарів епідеміологів та гігієністів Полтавської області, громадської ради з питань охорони здоров’я Полтавської облдержадміністрації, ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України», депутатів Полтавської обласної ради 01.06.2016 р. одноголосно було прийнято рішення про звернення депутатів Полтавської обласної ради до Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, Міністерству охорони здоров України щодо стану імунопрофілактики населення та забезпечення лікувально-профілактичних закладів області імунобіологічними препаратами.
Попередня влада та МОЗ України з цим так і не впорались, повідомивши про так звану стратегію і поширивши чутки про національну програму імунопрофілактики, якої так і немає.
Вагомий внесок в організацію профілактичних заходів щодо санепідблагополуччя внесли керманичі області Олексій Мякота, Микола Залудяк, Валерій Осадчев, Борис Чичкало, Петро Шемет, Надія Мякушко та керівники органів влади на місцях. А екс-губернатор області Олександр Колесніков і його заступник Василь Паламарчук навіть намагалися організувати виробництво імунобіологічних препаратів на Полтавщині. Вони володіли інформацією і приймали адекватні рішення на користь здоров’я та життя людей. Тож сподіваємось, що нинішні керманичі України виправлять попередні недолугі помилки, яких припустилася попередня влада стосовно руйнації профілактичної галузі охорони здоров’я, створять нову державну службу національної безпеки з питань інфекційного контролю та санепідблагополуччя нації, приймуть національну програма з імунізації
населення, вирішать питання виробництва імунобіологічних препаратів та інші нагальні питання на користь біобезпеки нації.
